Нема Анатолія Павловича вже майже тридцять п’ять років, та поезія його пророча – жива , почитайте його твори, побачите багато пророцтв.
….Народе мій, титане муки!
Бери ж ти правду міцно в руки.
Бери — як сонце, стяг, ікону.
Бери й не випусти до скону!
А випустиш — не будеш радий.
Тобі вже буде не до правди…
З вікіпедії:
Анатолій Павлович Бахута (2 січня 1939, Київ — 1 серпня 1990, Нова Каховка, Херсонська обл.) — український поет, лауреат міжнародної літературної премії ім. Олексія Кручоних (1991).Народився Анатолій Павлович Бахута в Києві, у родині працівників річкового флоту. 1953 році батьки переїздять до Нової Каховки, де майбутній поет навчається у середній школі №2, яка сьогодні носить ім΄я видатного земляка. До речі, на той час це була єдина українська школа в Новій Каховці.
Із дитинства захоплювався малюванням. У Новокаховському домі-музеї А. Бахути зберігалися графічні портрети батьків, дружні шаржі та автопортрети поета, написані олівцем. Цікавився Анатолій Бахута також фотосправою та музикою. Він самотужки навчився грати на мандоліні та грав у шкільному оркестрі середньої школи №2. Але найбільшою його пристрастю завжди була поезія. І ця пристрасть супроводжувала митця все його життя. З 18 років вже регулярно друкувався у місцевій пресі
У будинку де він жив, із 1992 року діяв літературно-меморіальний музей. Школі №2, у якій навчався А.Бахута, присвоєно його ім’я, на ній встановлено меморіальну дошку[2]. До його ювілеїв у новокаховських навчальних закладах та бібліотеках проводилися літературні читання, конкурси. На його вірші написані кілька пісень. За підтримки міської влади та меценатів посмертно видані книги Анатолія Бахути «Дань» (2004), «Вибрані твори» (2012), «Сталеві бризки» (2014).
